Ранок житомирського смітника.

Центр культури

Це не панський маєток 19 століття.  У цьому приміщенні є цілком пристойний компютер з музичним пультом і всякими причандалами для дискотеки.

А це система опалення оцього Центру культури - чим не музейний експонат?

Директор, чи то пак завідуюча. Вже 50 років безперервного стажу.
А за сумісництвом - керівник хореографічного колективу "Надвечір'я", в якому найстаршій танцівниці - 82 роки.

Це один з сільських клубів, яких  - сотні.
с. Меделівка Радомишльського р-ну на Житомирщині.

Люстри

Освітлення буває різним.

Київ. Верховна Рада України.

150 км. від Києва. Сільський клуб.

Довічно хвора. Радіацією. Земля

Народицький р-н. Про нього дінався чи не кожен житель Житомирщини після аварії на ЧАЕС. То найбільше радіаційно забруднений район. Нині там купа пустих сіл, де крізь асфальт вже проросли дерева та кущі, в деяких місцях там й дотепер значно вищий радіаційний фон. Мої нинішні відвідини - зовсім не показні. Але кілька кадрів таки покажу.

                                     
                                       Магазин

                     
                                        Їдальня

                                         Будинок в Народичах. Втім, таке нині багато-де можна побачити

А далі - про Мужичка, який захоплює   усіх не залежно від статі та віку.

Флешмоб мильних бульбашок

Це було прикольне дійство,  озвученням якого були барабанні мелодії.  Бульки пускали малючки, підлітки і дорослі. І нікому вони не залітали до рота, очей чи носа!

А після флешмобу почався затяжний і холодний дощ.

Далеко-далеко від мегаполісу, оточене   кістлявими дорогами,  лісом і купою пилу у суху погоду...
село, котрому 400 років. Люди - сучасні.
Луки.

Ось  це чарівне хлопченятко (а точніше світлина з ним) потрапили в газету.

Це випускники. Усі.

Ну а це мої любімі. Не зовсім люди. А проте таааакі ділові, як правило... Далі - Утомлённые солнцем. 

Останні дзвоники. Ці свята дозволяють пригадати про існування школи. Я не люблю  свою рідну школу районного масштабу. Вона дала дууууже мало. Натомість я тепло обожнюю свій універ.

Діти (а особливо випускники) зі шкіл в глибинках ще не здогадуються - ЩО їх чекатиме за рубежом  школи. І лише одиницям вдасться допливти проти течії до цілі. 

селище Чоповичі Малинського району. Попри сонце, там було дуууууже холодно і тому я не розумію, яка роль  та місія та святі була отих діток.

І ще одна жертовність. А якщо чесно мені ну таааак хотілося опинитися на місці того малючка, і щоб теж закутатися в тепленький рушничок.

А це - свято  в с. Пристанційне того-таки району. Випускників - 5.  Класний керівник - трішечки старша за власне випускників. Декори залу - натуральні.

Яку місію на почесному місці в імпровізованій президії там робив правоохоронець - для мене загадка.

 Зупину не буде -  їдемо далі!